Як ми відвойовували зерновий ринок В’єтнаму

В’єтнам — країна Південно-Східної Азії. Територія — 331 тис. км2, населення – 93,7 млн. Більше половини працездатних громадян зайнято в сільському господарстві. Основні культури — рис, кукурудза, тропічні фрукти, горіхи кеш’ю, чорний перець, кава і чай. Чимало продуктів харчування імпортує, зокрема зернові, у т.ч. і з України.

В.о. виконавчого директора УЗА Сергій Іващенко серед досягнень Української зернової асоціації назвав те, що «у квітні-червні 2018-го ми відкрили ринок В’єтнаму. З 2015 року він був закритий для української пшениці, відтак нашими зусиллями і зусиллями Держпродспоживслужби, Мінагрополітики таки досягли того моменту, коли ринок цієї перспективної східної країни знову відчинився для нас».

Президент УЗА Микола Горбачьов на запитання «Чим цікавий нам В’єтнам і чим цікаві ми В’єтнаму?» зазначив: — Це країна з більш як 90-мільйонним населенням. Держава цікава. Три роки тому фітосанітарна служба В’єтнаму зупинила два контейнери з ячменем з підробленими українськими сертифікатами. В одному контейнері — приблизно 25 т. Тобто разом — 50 т ячменю. Не факт, що той ячмінь був українським… Але через це нам перекрили туди експорт як пшениці, так і ячменю. Два роки ми «билися» з фітосанітарною службою В’єтнаму, доводячи, що Україна не брала жодної участі в тому інциденті (поставках зерна з підробленими сертифікатами. — Ред.).

Завершилося усе тим, що ми, як Українська зернова асоціація, запросили до себе представників фітосанітарної служби і міністерства сільського господарства та розвитку сільських територій В’єтнаму. Показали, як здійснюється фітосанітарний контроль в Україні, вони мали можливість поспілкуватися тут з керівництвом нашого Міністерства агрополітики. Показали наші технологічні можливості з перевалки на елеваторах. В’єтнамська делегація після цієї тижневої комісії протягом ще двох тижнів вивчала питання у себе в країні. І потім повністю відкрили нам можливості для торгівлі з їхньою державою. Таким чином ми відновили експорт.

Торгівля йде не надто активно — у В’єтнамі діє 5%-ве мито на імпорт нашої пшениці. Ми продовжуємо роботу над тим, щоб усунути цей бар’єр, та це займе якийсь час. Але питання стосується більше економічних факторів, цінової кон’юнктури… Наприклад, різниця у ціні австралійського й українського зерна перевищує 30 дол./т. (австралійське дорожче), 5%-ве мито — це 10–12 доларів на т. Тож, з України все одно вигідніше постачати пшеницю до В’єтнаму, ніж купувати В’єтнаму австралійську. Тобто це економічний паритет… Складно спрогнозувати, який обсяг буде… Усе залежатиме від економіки… Технологія виробництва борошна — у кожній країні своя (навіть особливості продукування комбікормів різняться).

Вона історично прив’язується до якоїсь країни. Французи, приміром, завоювали країни Північної Африки своєю технологією виробництва борошна. Коли вони (французи) реалізують пшеницю, вони продають і цілий комплекс послуг. Навіть виїжджають на місце — і кажуть: на цьому полі, якщо використовуються такі-то сорти, виросте чудова з такою-то врожайністю пшениця і з неї буде певний вихід борошна. Так само при виробництві комбікормів. Скажімо, Саудівська Аравія надає перевагу аргентинській, бразильській чи американській кукурудзі, а не українській, бо та більш тверда, на їхню думку, і від неї утворюється менше пилу. В Австралії розмовляв з директором однієї з мультинаціональних компаній про Тихоокеанський регіон — борошномельний.

Він сказав: технологія виробництва борошна з австралійської пшениці налагоджена, тому ми не можемо взяти з України більш як 5–10% зерна для підмішування. Інакше нам доведеться переналаштовувати технологію. Тож Україні, щоб завойовувати такі великі ринки, потрібно бути стабільним виробником не лише за обсягами, а й за якістю. А щоб бути якісно однорідними від сезону до сезону, потрібні стабільні інвестиції у виробництво. Думаю, ми йдемо правильним шляхом, в будь-якому разі це займе час.

Пропозиція