Цього року вітчизняні агровиробники самі себе злякалися: вперше за всі роки домінування аграрної галузі в показниках зростання економіки й ВВП їм вдалось зібрати найбільший врожай. Валовий збір зерна значно перевищив минулорічний і застиг на вражаючих 92 млн т зернових та олійних. З одного боку, це беззаперечний привід для радості й гордощів. А з іншого — привід пометикувати: як, коли і за якою ціною продавати вирощене збіжжя. І якщо на неї сільгоспвиробник вплинути не може ніяк, особливо цього року, коли низькі закупівельні ціни спричинені таким самим рекордним їхнім зниженням на світовому, а відтак, і на українському ринках, то питання якісного зберігання, що дозволить з більшою користю для себе реалізувати вирощений врожай зернових у період пікової ціни на нього, більш-менш підвладне виробникам.
Спочатку порахуємо
Наразі в Україні представлені елеватори різних типів. Заготівельні елеватори приймають зерно, очищують його від різного роду домішок, сушать і відвантажують споживачеві. Ємність такого устаткування становить 15-100 тис.т одночасного зберігання. Виробничі елеватори зводяться при млинах, круп’яних, комбікормових, крохмалепатокових заводах і готові приймати 10-150 тис.т збіжжя. Лінійні елеватори переважно призначені для тривалого одночасного зберігання зерна в обсязі 100-150 тис.т. І найважливіші з точки зору експорту — перевалочні та портові елеватори, які будують на великих залізничних станціях, у морських портах. Їхні можливості одночасного зберігання зернових коливаються в межах 50-100 тис.т.
“Україна потребує будівництва додаткових 300-400 елеваторів, а це $5-8 млрд інвестицій. Нині по країні налічується загалом 1237 зерносховищ, що забезпечують 49 млн т одночасного зберігання зернових. При цьому найбільші можливості для зберігання мають центральні та південні регіони: в лідерах Одеська та Полтавська області з потужностями в 4,9 млн т і 4,8 млн т відповідно. А от на сході та півночі елеваторів традиційно менше. Наприклад, у Чернігівській області ємність елеваторів становить 2,1 млн т, у Житомирській — 1,2 млн т”, — стверджує Микола Горбачьов, голова Української зернової асоціації.
Попри поступове збільшення кількості елеваторів у регіонах України, проблема їхньої нестачі не вирішується. Адже левова частка існуючих потужностей морально і фізично застаріла. Та й розпорошеність елеваторів по країні нерівномірна. Є регіони, де їх мало, як-от у Рівненській, Львівській чи Херсонській областях. До того ж здебільшого вони являють собою склади підлогового зберігання, де дуже важко забезпечити належну якість та кількість зернових. За даними Української зернової асоціації, капітальної реконструкції потребують 70% зерносховищ, і лише 100-150 елеваторів мають можливість забезпечити зберігання відповідно до нинішніх запитів ринку.
“Справді, серйозним є нині фактор зношеності старих елеваторів підлогового типу. За нашими підрахунками, дефіцит елеваторних потужностей в Україні сягає близько 20 млн т, проте ця цифра дуже відносна і вкрай динамічна. Адже урожайність росте, а разом з нею змінюються й потреби в ємностях зберігання. Особливо у тих господарств, які працюють над її підвищенням”, — погоджується Іван Кунь, власник інжинірингової компанії “Інтерпроект GmbH”.
Стан хронічного дефіциту
Український сільгоспвиробник втрачає, за різними даними, 10-20% свого врожаю саме через неправильне його зберігання. Через дефіцит лінійних елеваторів (понад 40 млн т) багато агропідприємців пізню зернову групу лишають на зимівлю просто в полі, втрачаючи й якість, й обсяг урожаю.
До того ж, зазначає Світлана Нікітюк, заступник директора аграрного департаменту з елеваторного напрямку, керівник відділу трейдингу компанії “Епіцентр К”, більшість вітчизняних елеваторів радо приймають пшеницю та кукурудзу, але не дуже хочуть мати справу із соняшником та ріпаком: зазвичай останній при одночасному зберіганні потребує суттєво менше ємностей, на відміну від соняшника.
Якщо говорити про портові елеватори, то впродовж останніх років інвестори охоче вкладали кошти в їхнє будівництво, проте всі вони хочуть заробляти лише на оборотах і мало хто прагне займатися сушінням чи доопрацюванням зерна, навіть за наявності власних сушарок. Часто спеціалісти портового елеватора можуть відправити фермера доочистити чи досушити зерно на найближчому лінійному елеваторі.
“Для українських зерновиків найбільшою проблемою є перевалка зерна в морських портах. Адже більша частина вирощеного насамперед відвантажується на експорт. Нині перевалка зерна відбувається у 13 морських портах як на державних, так і на приватних причалах. Поки це недешеве задоволення. Проте є надія, що зі зростанням пропозиції ціни на ці послуги знижуватимуться. До того ж це змушуватиме замислитися над підвищенням енергоефективності та швидкості перевалки, а відтак, й інвестувати у будівництво нових елеваторних потужностей”, — зауважує пан Кунь.
Останнім часом загострилась ще одна проблема: через відсутність засобів протипожежної безпеки почастішали випадки загорянь на діючих елеваторах, а також руйнування силосів. Пані Нікітюк пояснила: “Причина цього криється в економії при будівництві елеватора. Найнебезпечніша з точки зору пожежної безпеки на елеваторі — сушарка, де здійснюється сушіння вогнем”.
Мають місце фізичні руйнування елеваторів і під час аварійних ситуацій. Тут необхідно сказати, що часто українські аграрії віддають перевагу обладнанню дрібних європейських компаній, котрі не є фахівцями у питанні виробництва спеціального обладнання та комплектуючих для елеваторів великого розміру. Тож такі споруди можуть будуватися компаніями без належного досвіду та з помилками, а тому руйнуватися значно раніше заявленого строку експлуатації.
Купувати чи будувати
Елеватор — це насамперед інструмент, що забезпечує процес зберігання зерна з подальшою його логістикою. А також дає можливість його власнику якісно виконувати свої зобов’язання перед покупцями.
Якщо прорахувати економіку надання послуг з приймання, зберігання й відвантаження зерна, то елеватор як бізнес-проект має великий термін окупності інвестицій, що знижує його привабливість в очах потенційного інвестора. Проте вкладати в елеваторні потужності доведеться. По-перше, аби забезпечити якість своєї продукції. По-друге, щоб гарантувати виконання взятих на себе зобов’язань щодо відвантаження продукції. По-третє, аби продавати не щойно зібране збіжжя через острах втратити його, а робити це за найпривабливішої ринкової закупівельної ціни.
Усвідомивши це, можна вже й за економіку проекту братись, зваживши заразом, чи є альтернативне рішення інвестуванню в нове будівництво? Наприклад, чи не достатньо буде реконструкції старих складських приміщень.
Тут кожен власник потужностей сам для себе рахує в залежності від завдань, які треба вирішити. Адже якщо потрібно, наприклад, збільшити швидкість відвантаження або якість обробки та зберігання зерна, то реконструйоване старе обладнання навряд чи з цим впорається. До того ж слід врахувати, що на старому елеваторі навіть за нижчих інвестиційних витрат операційні будуть значно вищими. А на новому — навпаки. За різними оцінками, обладнання для нового елеватора “під ключ” обійдеться в $200 у перерахунку на 1 т зберігання. Тож шукайте баланс.
До речі, минулого року діяла державна програма компенсації будівництва та реконструкції елеваторів, яка передбачала повернення 25% (без урахування ПДВ) вартості обладнання українського походження. Згодом у програму було внесено поправку, згідно з якою на таку компенсацію можуть розраховувати й підприємства, що встановлюють на своїх елеваторах іноземне обладнання. Однак при цьому в Держбюджеті на поточний рік на ці потреби було закладено всього лишень 980 млн грн, що, за твердженнями учасників ринку, надзвичайно мало. Наприклад, лише для елеваторів, введених в експлуатацію компанією “Епіцентр К” (нові та реконструйовані) цьогоріч, державна компенсація мала б становити 480 млн грн. Наразі в компанії не знають, чи вдасться отримати хоча б частину коштів, обіцяних державою.
“Я переконана, що елеватори — це тенденція нинішнього дня, а майбутнє — за глибокою переробкою збіжжя. Тому ми міркуємо над питанням створення додаткової вартості. У Вінницькій області, наприклад, ми реконструювали два млини та виробляємо там борошно, яке продаємо у мережі “Епіцентр”, — розповідає пані Нікітюк.
Прогноз
Зараз роль елеваторів на зерновому ринку докорінно змінюється — з місць зберігання зерна вони перетворюються на своєрідні високотехнологічні інфраструктурні хаби. Багато фермерів, середніх та невеликих сільгоспвиробників мають власні склади, сушарки. Однак підлогові склади здебільшого не розраховані на великі обсяги та довготривале зберігання. А перевага сучасного промислового елеватора очевидна і полягає в якісному доопрацюванні, висушуванні зернових, у можливості сформувати великі товарні партії.
Стратегічно в кожного аграрія є план розвитку бізнесу. І саме так вибудовується його логіка інвестування в обладнання, машини, механізми тощо. Спочатку інвестиції йдуть в основне виробництво, яке забезпечує, наприклад, кращі показники врожайності та якості зерна. За ними слідують логістика і торгівля. Тому елеватори — це просто інша сходинка виробничого процесу. Проте рано чи пізно все одно доведеться інвестувати у покращення логістики. Адже завдяки такому інструменту, як елеватор, можна суттєво поліпшити фінансові показники бізнесу в цілому.
Наталія Колос https://www.business.ua
