Якщо донині ми отримуємо 4 тонни пшениці з 1 га, а французи – 8 тонн, то чи можна говорити про ефективність ведення бізнесу на землі? Думаю, ні. У США, в штаті Айова, вирощують 12 тонн кукурудзи з 1 га, а в Україні – 8-10 тонн у кращому випадку. У світі є мілліарди доларів, які чекають, але наша система державна не дозволяє залучити ці гроші до нас. Наразі багато хто виступає проти ринку землі, але це вже не про ефективність у такому разі. Бо якщо ми, як держава, вирішуємо йти соціалістичним шляхом, то тоді треба подумати, як субсидувати недовиробництво, яке можна було б отримати на цій землі. Тоді можна видавати людям, які працюють на землі субсидії, викуповувати вирощене ними, надавати кредити для таких господарів. Але якщо підходити до цього питання з точки зору економіки, то я можу сказати, що найважливіший ресурс повинен використовуватися ефективно.
УЗА переконана, що ринок землі необхідний! Як будь-яка приватна власність збільшує ефективність використання будь-якого з ресурсів, можливість розпоряджатися земельними ресурсами вільно неминуче призведе до підвищення прибутковості в перерахунку на один гектар.
У світі існує безліч моделей роботи ринку землі, і всі вони незмінно перебувають під сильним державним регулюванням. Щоб відповісти на питання кому варто продавати і кому не варто, потрібно визначити мету відкриття ринку землі. Так, наприклад, якщо метою є отримання максимальної ціни за гектар, тоді продавати потрібно всім без обмежень на аукціоні, а якщо мета — отримання максимального доходу з одного гектара, тоді покупець повинен довести свою перевагу щодо придбання кожної з ділянок. А, можливо, держава хоче вирішити якісь соціально-культурні цілі — тоді потрібно застосовувати абсолютно інші підходи.
Визначення ціни — це теж дуже важливий момент. Так, наприклад, хтось, купуючи землю по 2 тис. доларів за гектар буде щорічно отримувати дохід у розмірі 1 тис. доларів /га протягом 5 років, а хтось, заплативши 3 тис. доларів за гектар, не зможе отримати й 500 доларів/га. Таким чином, перший дасть 2 долари + 1 долар* 5 = 7 тис. доларів, а другий — 3 долари + 0,5 долара * 5 = 5,5 тис. доларів. На такому простому прикладі можна побачити, що для регіону, в якому розташована земля, перший власник більш фективний, незважаючи на те, що запропонована ним ціна за 1 гектар нижче, ніж у другого.
Стосовно земель, що перебувають у держвласності, то, приміром, у країнах з незміцнілими інститутами управління державною власністю, потрібно максимально залучати приватний бізнес для створення взаємовигідних моделей управління: оренда, спільне виробництво тощо. Але якщо такі моделі не працюють, то краще продати, інакше державний ресурс (у даному випадку земля) буде використовуватися неефективно, що буде приводом для створення корупційних схем.
Тепер щодо ліберальності до іноземних інвесторів у перші 5 років. В останні десятиліття ми можемо спостерігати дивовижний процес формування єдиного бізнес-простору по всьому світу. Вже не важлива національна приналежність компанії, набагато важливіша її адаптивність до різних політичних режимів та економічних правил в кожній з країн, де вона представлена. Тому, я б не ділив покупців на іноземних і місцевих, я б підійшов виключно з вимог щодо ефективного використання земельних ресурсів.
Уникнути будь-яких зловживань можна тільки маючи чіткі правила функціонування і жорсткий контроль з боку держави, котра повинна виступити арбітром на всіх етапах ринку землі: продаж, використання, гарантії.
У першу чергу, необхідно визначити цілі, які ми хочемо досягти відкриттям ринку землі. Тоді стане зрозуміло, з якої землі починати — з державної або приватної. Наступним етапом необхідно зробити опис чітких правил функціонування майбутнього ринку землі.
По суті, держава повинна виконувати всього лише три функції:
– формування правил;
– контроль виконання цих правил всіма учасниками;
– створення додаткових можливостей для тих, хто працює у правовому полі.
