Україна розпочинає переговори з ЄС, коли вже глибоко зайшла на його ринок. І це — шок

Чому євроінтеграція українського агросектору відбувається болісно і на тлі протестів? Україна в європейській агрополітиці — це проблема чи джекпот? Про це під час огляду Центру економічної стратегії зі спецтемою 一 Майбутнє зовнішньої торгівлі, розповів Тарас Качка, заступник Міністра економіки України, торговий представник України.

Ведеться боротьба за ринки і фінанси

Поза всіма дискусіями, є реальність того товарообігу, який вже існує між Україною і Європейським Союзом. І ця реальність сформована не в 2023 і не в 2022 році, а за останні щонайменше 20 років. За цей час відбувалися тектонічні зміни? як в українському аграрному секторі, так і в європейському, особливо в наших найближчих сусідів. І всі сьогоднішні  дискусії — це намагання опанувати цю реальність.

Ми намагаємося зрозуміти: яка мета аргументів про те, що Україна «не є частиною спільної аграрної політики», що наша країна «не враховує» цілі спільної аграрної політики, особливо неекономічні цілі, такі як розвиток сільських територій тощо?

На мою думку, потрібно розрізняти, що є аграрна економіка — це вся аграрна сфера в ЄС. А є — спільна аграрна політика, яка схожа на наш Закон «Про державну підтримку сільського господарства України» і програми, які в ньому прописані.

Зараз ведеться боротьба у кількох вимірах. У реаліях конкретного ринку тут і зараз:  скільки української продукції є на ринку ЄС. А також у фінансових вимірах: хто скільки отримає субсидій в майбутній сільськогосподарській політиці і на яких умовах.

Якщо ми візьмемо претензії, які висувають фермери не щодо України, а щодо Зеленого курсу, то насправді точка кипіння настала, коли вимоги Green Deal записали як передумови для отримання субсидій. І тоді фермери сказали: «Ні-ні, то вже занадто складно!».

До речі, в Європі є виробники, які не беруть участі в системі субсидій спільної аграрної політики, і є заможнішими, ніж фермери, які отримують допомогу ЄС.

І тут виникає така цікава інтелектуальна арка щодо України: для нас майбутнє розширення,  спільна аграрна політика використовується і як аргумент щодо зменшення присутності української продукції на ринку ЄС, і як намагання змоделювати, які субсидії ми зможемо отримати.

Чому розділ «сільське господарство» на ранній стадії опрацювання в ЄК?

А як нам допомагає чи не допомагає політика розширення? Я вважаю, що на сьогодні чисто ситуативно, через календар подій, вона нам швидше шкодить. Тому що політичне рішення щодо вступу України до ЄС і відкриття переговорів є, але самих переговорів по сільському господарству немає. І ми не знаємо, коли вони розпочнуться.

Якщо подивитися звіт Єврокомісії про готовність України до переговорів про членство в ЄС, то у розділі «сільське господарство» написана досить цікава штука:  він знаходиться на ранній стадії опрацювання — Сергій Сидоренко публікує таблицю від одинички до пʼяти. Сільське господарство України — на рівні одинички (в листопаді минулого року «Європейська правда» оприлюднила результати виконання рекомендацій ЄС у різних галузях, в тому числі і сільському господарстві — ред.). І всі це сприймають, як те, що наше аграрне виробництво не відповідає вимогам ЄС.

А насправді це твердження означає, що європейські спеціалісти, які це пишуть, нічого не знають про аграрну економіку України. Бо вони її ще не вивчили. І тому кажуть — рання стадія опрацювання. А в медіа це сприймається як те, що ми десь на рівні пізніх років Радянського Союзу. Хоча в нас абсолютно інакша, потужна модель сільського господарства, яка виживає навіть в умовах війни і блокади морських портів. Тобто такій живучості системи можна позаздрити.

Проведений мною тиждень в Брюсселі засвідчує, що з європейського боку є два фланги. Один фланг ми бачимо у медіа і протестах. Мовляв, українська продукція має нульову собівартість, просто «кинули зернину в землю і на ранок в тебе рефрижератор з м’ясом птиці».

А є величезне крило людей, які залучені в дискусію по аграрній політиці, які говорять, що без української ефективності, оті, особливо, неекономічні цілі аграрної політики ЄС, реалізувати неможливо. І тому Україна така, як вона є, —  ефективна, ринково орієнтована — потрібна для неринкових цілей аграрної політики.

Мета торгових обмежень носить політичний характер

Ці надзвичайно цікаві дебати проводяться  в дуже специфічних умовах, бо це про допуск-недопуск України на ринок ЄС.  Але вони будуть тривати, незалежно від того, чи відкритий розділ про переговори по аграрній політиці між Україною і ЄС, чи не відкритий. Чому? Тому що від них залежить наступне покоління європейської спільної аграрної політики. А зараз вона фактично вже буде збиратися наново. Тому що з нинішніх протестів народяться нові координати дискусії. Не рішення, а сам словник народиться, в якому все це буде дебатуватися.

Друга частина дебатів буде проявлятися у спробах обмежити імпорт з України. Не лише тому, що ситуативно це потрібно (наприклад, ми відкрито говоримо, що обмеження імпорту цукру з України призведе до збереження його дефіциту в деяких країнах ЄС цього року). Насправді, мета цих торгових обмежень носить політичний характер.

Чому? Бо для  ЄС шок не лише розмір українського сільського господарства, але й те, що ми починаємо переговори в умовах, коли вже дуже глибоко зайшли на їхній ринок. Не лише у рамках ATM (Autonomous Trade Measures), але й у межах угоди про вільну торгівлю, яку було укладено раніше.

Чому це їх лякає? Тому що є два приклади інтеграції. Коли Польща на ранніх стадіях посткомуністичних трансформацій почала переговори, вона була затиснена в дуже жорсткі умови (було регулювання максимуму виробництва молока, цукру, тощо). Плюс були умови, що вони отримують менші субсидії протягом десятирічного періоду. Був ще приклад Іспанії, яка приєднувалася-приєднувалася,  і на вимогу Франції, навіть будучи членом ЄС, не мала доступу до внутрішнього ринку теж впродовж десяти років.

А тут є Україна, яка має дуже відкритий доступ і вже дуже глибоко проникла на ці ринки. І це — шокова позиція на старті переговорів. Тому будуть люди, які намагатимуться нас максимально затиснути. Не тому, що зараз протидія в конкретному 2024 році, а тому що їм буде так комфортніше розпочинати переговори.

І от в усій цій красі ми і перебуваємо. Коли в нас є різношвидкісні процеси в торгівлі і в розширенні, є різнонаправлені дебати і Україна всюди звучить. І тому наше завдання полягає в тому, щоб інтенсивно брати участь у всіх цих дебатах, не чекаючи формального відкриття переговорів по розділу «Сільське господарство».

Тарас Качка, заступник міністра економіки України, торговий представник України, заступник голови Ради Міжнародної ради із зерна (IGC).

https://latifundist.com