Дозріле зерно можуть залишити в полі

Селяни на Херсонщині вагаються: чи збирати їм врожай озимих, чи напризволяще кинути його в полі – мишам і птахам на поталу.

“У червні встановилася спека, дощів немає, тож посіви “горять”. Гадаю, за тиждень-два настане час збирати озимий ячмінь, за три-чотири – озиму пшеницю. Але що далі? – сам себе перепитує глава фермерської родини із селища Верхній Рогачик. – Пальне для жнив ми якось “нашкребемо”, та куди подіти зібране? Великим трейдерам його не продаси, бо ті з окупованих територій вийшли. Приїжджають, щоправда, якісь посланці – пропонують за зерно сміховинні ціни, ще й у рублях, десь п’яту частину його вартості. Проте на таких умовах виручки не вистачить, аби окупити вартість пального і працю комбайнерів. Є думка закласти в себе зерно на зберігання до кращих часів. Однак ніхто не гарантує, що до тебе не приїдуть грабіжники в супроводі російських військовослужбовців і не повигрібають збіжжя задурно. Що робити – не знаємо, а час до жнив невблаганно спливає”.

У Верхньому Рогачику окупанти бувають наїздами: залетять до селища на бронетехніці, налякають мирний люд своїми наказами, й завіються. А от у селах, які потрапили безпосередньо до зони бойових дій чи межують з нею, необхідність виходити на жнива просто лякає.

“З початку окупації канонаду чуємо постійно. Окупанти у нас хазяйнують, як самі хочуть – розгромили приміщення старостату, повибивали двері, порозбивали там комп’ютери та іншу техніку. Пошкоджені чи викрадені дорогі дощувалки, придбані торік аж у Саудівській Аравії. Все довкола у блокпостах, зрошувальні канали закидані сміттям та частково зруйновані, ниви замінували та нарили окопів, по них катаються танки й БТРи. Якісь залишки озимих на них зібрати ще можна, але чи варті вони того, щоб за них легковажити людськими життями? – розмірковує управлінець СТОВ “Мрія” із села Надеждівка під Херсоном. – Крім того, зерно треба відвезти на тік і підсушити, а до нещодавно модернізованого току в нас і доступу немає. Там чужі вояки свою техніку обслуговують, і місцевих не підпускають. Тільки того, що на початку війни встигли роздати односельцям двадцять тонн борошна. А тепер узагалі незрозуміло, чи буде з чого те борошно молоти”.

“Щодня бачимо, як дорогами нашої громади рухаються цілі колони зерновозів із російськими номерами – по двадцять-тридцять повнісіньких фур на день. Українське зерно вигрібають з двох місцевих елеваторів, і тягнуть до Криму. От тільки чим потім комори заповнювати будуть – незрозуміло. Адже збирати врожай, щоб його потім вкрали – дурних немає. Села для себе, звичайно, щось приховають, і якось прогодуються. Та коли вивезуть зерно, з чого пектимуть хліб у великих містах Херсонщини – оце загадка”, – підсумував фермер із селища Горностаївка.

Херсонська область.

http://www.golos.com.ua