Микола Горбачьов: Якщо нинішні тенденції збережуться, до 2022 року Україна збиратиме 100 млн тонн зерна

 

«За роки незалежності держава не збудувала жодного вагона-зерновоза»

Українські аграрії з початку 2017-2018 маркетингового року експортували вже більше 10 млн тонн зернових і 1,3 млн тонн олійних. Та, незважаючи на непогані показники, які демонструє країна в останні роки, ми поступово здаємо окремі ринки своєму основному конкуренту – Російській Федерації. Зокрема, мова про Єгипет, який колись вважався одним з основних місць збуту для українських зернових. Росія зібрала цього року на 10 млн тонн більше зерна, ніж очікувалось, що дозволяє їй вести агресивну політику і в експорті. На думку президента Української зернової асоціації (УЗА) Миколи Горбачьова, країна-агресор може потіснити Україну і в Азії.

Що потрібно робити українським виробникам, як на зовнішню торгівлю зерновими вплинула Зона вільної торгівлі з ЄС, які ринки для України на сьогодні є найбільш перспективними голова УЗА розповів в інтерв’ю «Главкому».

Президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов

«Квоти на зернову продукцію виглядають смішно»

Чи відчули українські експортери зерна результат від Зони вільної торгівлі з Євросоюзом?

Головна перемога в тому, що відкриття зони вільної торгівлі з ЄС стимулює наших чиновників імплементувати європейські норми. Це перемога у просуванні українських товарів до Європи. Наша продукція сьогодні менш конкурентна від європейської, проте тепер вона буде покращуватися. Від цього виграють і внутрішні споживачі також.

«Наша продукція менш конкурентна». Це стосується і зерна?

Вона менш конкурентоспроможна у зв’язку з тим, що у нас досі не змінені стандарти. Вони писалися ще в часи СРСР, коли наша країна була імпортером пшениці. Основну частину пшениці ми завозили, наприклад, з США. І всі норми і стандарти у нас прописувалися виключно для переробників всередині країни. Сьогодні, коли ми щорічно виробляємо 26-27 млн тонн пшениці, з яких 17,5 млн тонн експортуємо, звісно, треба більше звертати уваги на зовнішні ринки та зовнішні стандарти.

Що сьогодні не так з українською продукцією? Що конкретно треба покращувати?

Окрім того, що потрібно покращувати якість води, що використовується, також потрібно покращувати, наприклад, якість борошна, якість хліба, що випікається. А для цього потрібно змінити процеси, описані в стандартах ще в радянські часи. Про що саме мова? От у Франції для випікання хлібу використовують пшеницю більш низької якості, але отримують більш якісний хліб, ніж у нас. Бо у них є можливість це борошно змішувати з іншими добавками, в тому числі, із клейковиною. Суху клейковину можна додавати в борошно зі слабкою клейковиною і отримувати його вищої якості.

Що для українського експорту зерна означають квоти, отримані з початком дії зони вільної торгівлі?

Квоти на зернову продукцію виглядають смішно. 37% нашої зернової продукції йде в країни Євросоюзу. А нам виділяють просто смішні квоти. Ну, наприклад, за квотами ми можемо експортувати 625 тис. тонн кукурудзи. А ми туди відправляємо близько 5 млн тонн. Оці безмитні 625 тисяч – це, звісно, додаткова можливість. Але за великим рахунком для зернового ринку це абсолютно ніщо. Економічний ефект від таких квот нульовий.

«Україна втрачає ринок Єгипту»

Ви зазначили, що 37% української зернової продукції нині йде на європейські ринки. Інші важливі напрямки це – Північна Африка і країни Азії.

Якщо за відсотками: то за минулий сезон ми направили в Європу, як я вже сказав, 37%, близько 30% – до країн Північної Африки, і ще близько 30% – в азіатські країни, наприклад, до Індії, Індонезії.

Важливим для українських зернових вважається ринок Єгипту. Які прогнози цьогоріч?

В цьому році є певні складнощі. Єгиптяни змінили якісні показники, за якими вони купують пшеницю. Якщо до цього вони купували пшеницю з протеїном 11,5 і ми досить успішно з ними торгували. То з нинішнього сезону купують пшеницю із протеїном 12,5. А у нас такої пшениці в Україні 15-20%, і ми надаємо перевагу тому, щоб залишати її всередині країни. Тому Україна і втрачає ринок Єгипту. І стає тут неконкурентоспроможною, наприклад, у порівнянні з Росією. Так що треба дати чіткий посил нашим виробникам: треба поліпшувати якість зерна.

В чому різниця між українським та російським зерном?

Для того, щоб пшениця виросла із великим вмістом клейковини, потрібна велика сума вегетативних температур. Іншими словами, потрібно, щоб було більше сонячних днів, ніж хмарних. Росія експортує зерно, яке, в основному, вробляється на півдні. Це Краснодарський та Ставропольський край – це еквівалент нашої Одеської області. Відповідно, вміст клейковини у пшениці там більше, ніж у нас. Тому експортний потенціал Росії щодо пшениці з високим вмістом протеїну вище, ніж в Україні.

На яких ринках ми найзапекліше конкуруємо з Росією?

В цьому році Росія виростила на 10 млн тонн більше пшениці, ніж вони самі очікували. Травневий прогноз був на рівні 72 млн тон, а врешті вийшло 82 млн. При загальному світовому обсязі торгівлі 180 млн 10 млн тонн – це дуже значна кількість.

Вони демпінгують цінами і є нашими прямими і найпершими конкурентами у торгівлі пшеницею не лише у чорноморському регіоні, а й на світовому ринку на всіх напрямках.

Наш зерновий ринок дуже конкурентний. І якщо раптом виявиться, що з Росії вантажити пшеницю вигідніше, Європа почне купувати пшеницю за дешевшою ціною. Але Європа в основному імпортує фуражні зернові. Тому, думаю, зі збільшенням виробництва в Росії пшениці, ми не втратимо ринок ЄС. Але, на жаль, вже втрачаємо ринок Єгипту. І в Азії Росія теж нас може потіснити.

Нам потрібно розширювати ринки збуту, шукати нові. Ну і окрім цього, звичайно ж, поліпшувати якості товару.

Окрім Росії, з ким ще конкурує Україна зі своїм зерном?

Зерно пшениці: США, Австралія і Франція. Але наше розташування в Чорному морі підкреслює прямого конкурента – Росію.

Якщо взяти кукурудзу, то Україна вирощує десь 25-27 млн тонн кукурудзи щорічно останні п’ять років. В минулому році ми експортували навіть трохи більше 20 млн тонн. І в цьому році, думаю, потенційний експорт не менший. Але тут вже інші конкуренти. Тут нам Росія не конкурент, вони вирощують небагато кукурудзи. На цьому ринку ми конкуруємо з Аргентиною, Бразилією і США.

«Індія купила у України 3 млн тонн пшениці в минулому році»

Ви зазначили, що Україні потрібно розширювати свої ринки. Де саме ви бачите потенціал?

В першу чергу, потрібно звернути увагу на азіатські країни.

Індія купила у України 3 млн тонн пшениці в минулому році. І у них приріст населення щорічно становить близько 30 млн людей. Через рік ці маленькі люди вже можуть їсти хліб. І думаю, імпорт в Індію буде тільки збільшуватися. Я нещодавно звідти повернувся і можу сказати, що економічна ситуація, яка склалася, стимулюватиме імпорт пшениці з усюди. Індійська економіка зростає, рівень життя населення підвищується, споживання продовольчих товарів буде зростати. При цьому можна відзначити тенденції щодо ерозії ґрунтів в Індії. Не думаю, що можливий якийсь технологічний стрибок, який дозволить Індії вирощувати набагато більше продукції. А от задовольняти попит населення доведеться. Тому тут є потенціал для нас.

Ще для нас дуже цікаві ринки Індонезії, Тайваню, Таїланду, Китаю. І ще для нас, звісно, дуже цікавим є ринок В’єтнаму. Але вже другий рік ця країна для нас є закритою.

Чому?

Кажуть, що в 2015 році хтось завіз два контейнери (кожен по 25 тонн, тобто загалом 50 тонн) ячменю з підробленими українськими сертифікатами. Це стало причиною для закриття всієї країни. Виглядає не логічно. І не факт, що це український ячмінь був.

Щодо цього вже неодноразово звертались в Держспоживслужбу до фітосанітарного контролю. Але конкретних дій вони поки не вжили.

А чого саме ви від них очікували?

Вони, як мінімум, мали почати якийсь діалог з цієї країною. Ми (Українська зернова асоціація. – «Главком») запропонували навіть взяти на себе частину витрат, якщо такі не закладені в бюджеті держави, для відрядження наших держслужбовців до В’єтнаму для проведення переговорів. Ми самі не можемо владнати цю ситуацію. При торгівлі між країнами підписуються державні договори про фітосанітарний контроль, Асоціація не може їх підписувати.

Ви зазначили, що нещодавно повернулись з Індії. З ким і про що там домовились?

В Індії ми зустрічались, якщо перевести на наші посади, з головним фітосанітарним лікарем країни та імпортного зерна, та з міністром продовольства і переробки.

Індія вимагає від нас того, щоб для знищення всяких комах, ми проводили фумігацію зерна при експорті препаратом, зареєстрованим у них. Це бромметил. Але у нас цей препарат не зареєстрований. Більш того, він заборонений в Європі. До того ж, його використання у нас не є ефективним. При температурі мінус 8 він починає кипіти і не дає жодного ефекту. А для нас така температура взимку – не дивина. Тому для нас цей препарат абсолютно неприйнятний. Ми ведемо переговори з Індією, щоб вони дозволили нам проводити фумігацію нашими препаратами, якими користується вся Європа і весь світ. Це фосфін. Наразі індійська сторона зі свого боку замовила дослідження в своєму інституті нашого препарату. За результатами буде прийнято якесь рішення.

Ви говорили, що минулого року Україна відвантажила в Індію близько 3 млн тонн пшениці. Щорічно ми відправляємо туди близько 100 тис. тонн гороху. Метод фумігації цих поставок влаштовував покупця?

Ні. Вони постійно пишуть нотифікації, говорять, що їм доводиться перефуміговувати зерно. Тому експортери свідомо можуть не вносити потрібну норму фуміганта тут, бо знають, що там все одно будуть його перефуміговувати.

А чим так шкідливий бромметил, яким користується Індія?

Він сильно отруйний. Для того, щоб проводити фумігацію ним, потрібно команду з корабля відселяти. І він руйнує озоновий шар. Тому його майже ніхто не застосовує.

Якщо говорити про азіатські країни, то, певно, що проблема, подібно тієї, що ми зараз маємо із фумігацією зерна для Індії, буде не поодинокою?

Основна проблема – азіатські країни знаходяться в іншому кліматичному поясі. Ті захворювання, які існують в Україні, для нас не критичні в силу того, що у нас під час зими багато шкідників в полях вимерзають. Вони не несуть ніякої загрози на наступний сезон. В азіатських країнах не буває зими і, відповідно, поширення фітосанітарних, карантинних захворювань рослин можуть призвести до ураження ґрунту. Азія хоче мати тут більший контроль у зв’язку з тим, що є певний ризик при завезенні зерна. Якщо все зерно потрапить на млини або комбікормові заводи, то ризик теж невеликий. Але можна припустити, що частину цього імпортного зерна посіють.

«Ніякої кризи з продовольством і близько не видно»

З початку 2017-2018 маркетингового року Україна вже експортувала 10 млн тонн зерна. Чи не доведеться нам пізніше вирішувати проблему внутрішнього дефіциту з такими темпами експорту?

Україна в минулому році експортувала понад 47 млн тонн зернових і олійних. В цьому році, думаю, загальна цифра буде приблизно така ж, плюс-мінус мільйон. Подивимося на врожай кукурудзи і сої. Якщо розбити це по місяцях, то пік експорту припадає на листопад-грудень-січень. В цей час ми експортуємо по 5 млн тонн в місяць. Можна сказати, що зараз ми знаходимося в паритеті середньорічного експорту за останні три роки. Я намалював з цього приводу графік.

Експорт зернових з України за 2015-2016, 2016-2017 та 2017-2018 маркетингові роки

Я також взяв врожайність пшениці за 2015 рік в центнерах і провів паралель із 2017 роком. Врожайність вища. Зробив і порівняння у відсотках. Практично усюди по регіонах збільшення відбулось на 37%, 38%, 50% за два роки.

За моїми підрахунками, зернових та олійних в Україні буде зібрано, як мінімум, 85 млн тон, і ніякої кризи з продовольством і близько не видно. Минулого року на експорт пішло 47,7 млн тонн зернових та олійних, в цьому році, очікування до 49 млн тонн. Якщо тенденція використання новітніх технологій та збільшення врожайності (як це було в останні 15 років) триватиме, то до 2022 року ми зможемо вирощувати біля 100 млн тонн і експортувати на рівні 71 млн тонн.

Еволюція виробництва і експорту

Озвучте ще цифри експорту зернових по культурах і країнах. Чого і куди сьогодні більше експортує Україна?

Топ-напрямки за 2016-2017 рік – це Єгипет, Іспанія, Індія.

Топ-напрямки експорту зерна в 2016-2017 році

«Місткість портових складів становить 3,5 млн тонн зерна»

Які обсяги зернових через які порти проходять?

88% експорту зерна відбувається через чотири порти: Миколаївський, «Южний», «Чорноморськ» і Одеський.

Інфраструктура українських портів покращується?

Перевалка зернових в портах – досить прибутковий бізнес. Тому бізнес продовжує інвестувати в портові термінали. За останні 20 років ми побачили значний приріст. На сьогодні загальна місткість портових складів становить 3,5 млн тонн зерна. Тобто в складах в порту можна скласти 3 млн тонн зерна.

Цього достатньо?

На даному етапі так. У нас трохи більше тисячі внутрішніх елеваторів, на яких можна зберігати близько 37 млн тонн. Тобто виходить, що 10% можна зберігати в портах. Але оборотність портового терміналу в рази вища за оборотність елеватора. Якщо взяти оборотність портового терміналу, то за деякими терміналами ця цифра сягає 20 раз за сезон. На сьогоднішній момент наші портові потужності дозволять нам відвантажити експорт на рівні 60 млн тонн зерна. Проблеми в портовій інфраструктурі не існує. І динаміка будівництва нових терміналів показує, що ситуація буде поліпшуватися.

От, з чим проблема є, так це із наявністю вагонів-зерновозів. Держава їх не будує взагалі. За роки незалежності держава не збудувала жодного вагона-зерновоза. Вони всі старі, у незадовільному стані. І не створюються економічні умови для того, щоб бізнесу було вигідно купувати приватні вагони. Оборотність приватного вагону гірша за оборотність державного вагону.

Скільки в Україні зараз є вагонів, які можуть перевозити зерно?

Близько 15 тисяч. Серед них 11 тисяч – державні вагони інвентарного парку. І близько 4 тисячі – приватні, це вагони звідусюди, в тому числі, орендовані та залучені з інших країн. Якщо уявити, що всі вагони будуть працювати 365 днів на рік і будуть везти тільки зерно, то нам їх вистачить. Бо для нашого експорту треба 15 тисяч вагонів.

Але ж вони не будуть працювати 365 днів на рік.

Звичайно. І значна їх частина – від тисячі до двох тисяч – постійно перебуває у ремонті. Тому ми оцінюємо реальний дефіцит у чотири тисячі одиниць.

Яка позиція «Укрзалізниці» у цьому питанні?

Були зустрічі з керівництвом. Зернова асоціація пропонує зробити дисконт на перевізні платежі для нових вагонів на рівні 30% від всіх платежів при перевезенні зерна залізницею. Це дасть змогу стимулювати виробництво вагонів. Якщо перевести на звичайну мову, то нехай старі вагони їздять за одним тарифом, а для нових вагонів, що будуть будуватися, треба робити дисконт 30%. В цьому випадку бізнес сам візьме і збудує вагони. І протягом п’яти років дії дисконту відбудеться якась окупність. Таким чином, через п’ять років Україна буде забезпечена вагонами і буде загальний тариф на всі вагони, враховуючі приватні.

Раніше йшла мова про закупівлю експортерами рухомого складу та передачі його у фінансовий лізинг «Укрзалізниці».

«Укрзалізниця» виходила з пропозицією: бізнесу пропонували купити ці вагони і передати їх в лізинг. Але, на жаль, репутація «Укрзалізниці» не дозволяє західним компаніям, основним експортерам, передати вагони в лізинг такій державній компанії. Ця схема практично – «мертвонароджена дитина». Ніхто із західних компаній на таке не піде. Тут питання не в прибутковості, а, скоріше, в гарантіях повернення інвестицій. Тому треба розробляти якусь іншу модель, яка б дозволила будувати вагони. Але ми наразі задоволені тим що є постійний діалог з «Укрзалізницею». Вперше нам показали фінплан «Укрзалізниці». Тобто динаміка комунікації позитивна. Хоча ніяких кроків ще не зроблено, компромісу поки нема. Ми спільно над цим працюємо.

«Досвід показує, що бізнес аполітичний»

Проблем із підвезенням зерна до портів не має тільки «Нібулон»? Це дійсно так?

Не зовсім. «Нібулон» – поважна компанія, яка вже 20 років робить інвестиції у власну інфраструктуру. Вони збудували кілька елеваторів, які в тому числі, знаходяться на річці. І у них є суднобудівельний завод. Логістичний ланцюг через річку дуже ефективний, набагато вигідніший, ніж залізниця чи автотранспорт. Але річкою перевозяться лише трохи більше, ніж 2 млн тонн зерна. При загальному експорті у 47 млн тонн – це на рівні 5%. Тому не можна сказати, що це стратегічна частина.

Потрібні якісь крокі, які збільшать пропускну спроможність річкового транспорту, тоді і відбуватиметься відвантаження зерна не тільки «Нібулоном», а й іншими компаніями. Та й не кожен може вийти на ріку. Бо не кожен може купити суднобудівельний завод і, відповідно, отримати баржі. А баржі, які вже є, не так сильно підходять для ріки, як нові, побудовані «Нібулоном».

Скільки із загального обсягу зерна на експорт до портів перевозиться автотранспортом?

Із 47 млн тонн автотранспортом перевозиться десь близько 11 млн тонн. Близько 2 млн тонн, як я сказав, річкою. Усе інше – залізницею.

Логістичну кризу спровокували обмеження, які вступили в дію минулого року, щодо перевезення автотранспортом. Було встановлено, що маса авто не може перевищувати 24 тонни, це суттєво скоротило обсяги перевезення автотранспортом. Такі дії уряду збільшили навантаження на залізницю. Це сильно відчули всі експортери минулого сезону. Я вважаю, що цей крок держави дуже недалекоглядний, бо не було запропоновано альтернативи. Через такі рішення може дуже постраждати сільське господарство в цілому. Наразі частина нерозумних рішень, які можуть бути прийняті Міністерством інфраструктури, може призвести до скорочення виробництва зерна в Україні. Ми беремо участь в робочих групах і з Мінагро, і з Мінінфраструктури, ведемо переговори. Розуміння проблеми є, але політична боротьба заважає знайти раціональне зерно.

Будівництво Керченського моста є проблемою для транспортування зерна з портів Бердянська і Маріуполя?

Так, бо через це буде обмежений прохід великотоннажних суден в ці маленькі порти. До цього моменту можна було заходити туди великим кораблем, вантажити частину вантажу і йти в інший порт. Там осадка (глибина в порту) невелика, завантажити багато зерна не можна. До 10 тисяч тонн максимум. Але можна було потім довантажуватися в інших портах. На сьогодні там можна вантажитися тільки невеличкими кораблями.

Далі цей маленький корабель може або в Туреччину, наприклад, або підпливати до великого судна і перевантажуватися. Але це додаткові логістичні витрати.

Треба домовлятися з Росією, щоб кораблі там могли проходити?

Не українські експортери ведуть переговори. Корабель іде під будь-яким прапором. Ми ці кораблі фрахтуємо, тобто це можуть бути судна з будь-якої держави. Відповідно, судновласник самостійно веде переговори про перехід каналу. Як правило, з цим не виникає труднощів ніде в світі. Досвід показує, що бізнес аполітичний. Тому проблеми, які можуть тут виникати, лежать виключно в економічній площині.

Скільки зерна завантажується в портах Бердянська та Маріуполя за сезон?

За сезон в Бердянську – трохи менше мільйона тонн. В Маріуполі – трохи більше 600 тисяч тонн. Для прикладу, в Миколаєві – 12,5 млн тонн. Бердянськ займає трішки більше 2% в загальному експорті, а Маріуполь майже 1,5%. Це незначні об’єми. Проте ці порти в Азовському морі дають доступ сільгоспвиробнику до портів, це скорочує логістичні витрати. Тим, хто вирощує зерно в Донецькій, Запорізькій областях, вигідніше його там продавати, ніж транспортувати до Одеси. Бо транспортна складова буде дуже суттєва.

«Члени УЗА виконують 90% експорту зерна»

Назвіть ТОП найбільших українських експортерів зерна за минулий сезон.

У нас в асоціації більше 30 членів і вони виконують 90% експорту зерна з України. З топових не є нашим членом лише Державна продовольча-зернова корпорація (ДПЗКУ).

Чи є зараз проблеми із поверненням НДС експортерам?

В цьому сезоні все достатньо добре.

А з оформленням податкових накладних?

У експортерів – ні. Такі проблеми виникають у сільгоспвиробників. Народний депутат Ніна Южаніна зареєструвала спеціальний проект закону. Будемо обговорювати зміни, що плануються. Тільки після обговорень я зможу висловити позицію Української зернової асоціації. Та, скажімо, ситуація не ідеальна.

Чи правда, що зараз хочуть повернути норму, що забороняє змішувати зерно різних партій на зерносховищах?

Розмови ведуться і це жахливо.

Але не так давно ця норма діяла.

І це теж було жахливо. Іноземцям важко пояснити, чому у нас на зерносховищах не можна було змішувати різного класу пшеницю. Вони не розуміють, як це. Тобі кажуть: «Ну, я ж купив зерно?». Ти: «Купив». Тобі: «Я його поклав на свій елеватор». Ти: «Так, на свій». Тобі: «Фермер, сільгоспвиробник гроші отримав?». «Отримав». «Він може далі сіяти?». «Так». Питання: «Чому я не можу далі робити з цим зерном все, що захочу?».

Оці питання ставлять наші члени. Наприклад, в Україні пшеницю поділяють на шість класів. Чому мене змушують їх розсипати за класами і так зберігати? От, наприклад, коли у мене є три банки на елеваторі. Мені треба приймати лише три класи? Чи докупити три банки? В будь-якому випадку це робить логістику в сумі менш ефективною. Та й ми, як країна-експортер, повинні орієнтуватися на зовнішні ринки. Там немає поділу пшениці на шість класів. Там є продовольча і фуражна пшениця.

Продовольча з різним вмістом протеїну. Та це уже договірні відносини між покупцем і продавцем. Якщо хтось хоче купити пшеницю із вмістом там протеїну 12, то я, як продавець, маю це забезпечити. Я можу, наприклад, змішати 11,5 і 12,5 і отримати у себе на елеваторі однорідну пшеницю з протеїном 12. І мій покупець буде задоволений.

Ще недавно можна було змішувати лише на кораблях. Таким чином купувалися пшениця 12,5 і 11,5 і змішувалася на борту корабля. Але технічно це відбувалося так: насипав 11,5, зверху насипав 12,5. В країні, де зустрічають пшеницю, вона спочатку доброї якості, а знизу, як виявляється, гірша. І потім кажуть: українська пшениця погана. До того ж, часто в кінцевому порту на один корабель є кілька покупців. Комусь дістанеться верхній кращий шар, комусь – нижній, гірший. І отой другий більше не купить в нас зерно. Тому ми програвали нашому найближчому конкуренту Росії в однорідності зерна. Що призвело до зменшення його вартості в порівнянні з країною конкурентом.

Зараз можна змішувати на елеваторах. Але Мінагро взяло повний курс на введення норм, які знову заборонять нам це робити. І мета у них ілюзорна.

Яка?

Найчастіше ми про це говоримо із заступником міністра аграрної політики Оленою Ковальової. Вона мотивує це тим, що таким чином контролює продовольчу безпеку країни. Смішно. Бо хто мені забороняє купувати пшеницю з високою якістю і її експортувати? Ніхто. Яким чином це впливає на продовольчу безпеку? Ніяким. Я знайомий з продовольчою безпекою близько. Введення регуляторних норм, які заборонять змішування, ніяким чином не поліпшить і не змінить стан. Думаю, це більше потрібно виробникам борошна, які в технологічному процесі самі змішують зерно. Але ж і всім іншим хочуть заборонити. Та ми всередині країни споживаємо близько 5 млн тонн пшениці, а експортуємо 17 млн тонн. Але чомусь орієнтуватися повинні на оці 5 млн. Цей рудимент «я хочу все контролювати» прийшов з радянських часів і повинен відійти.

Президент Української зернової асоціації Микола Горбачьов

«Урожайність нашої пшениці на рівні чотирьох тонн з гектара»

Яка нині динаміка експортних цін на зерно?

Ми – країна-експортер: внутрішнє споживання усіх фуражних та продовольчих зернових – трохи більше 20 млн тонн. А експортуємо ми більше 45 млн тонн. Таким чином ми дуже залежимо від цін на міжнародному ринку. Ціни на міжнародному ринку залежать від того, скільки в світі вироблено таких товарів в цілому. Але ціна на зерно міняється з року в рік та протягом року. Я ще пам’ятаю часи, коли фуражна пшениця коштувала $60 за тонну. Зараз $160.

Нам потрібно більше рухатися в бік інтенсифікації виробництва. Урожайність нашої пшениці на рівні чотирьох тонн з одного гектара. Це проти європейських восьми тонн з одного гектара. Або проти рекорду, який був встановлений в Британії – 16 тонн з одного гектара. Якби ми вирощували в два рази більше, можна було б не переживати за ціну.

Чого не вистачає, щоб вирощувати в два рази більше?

Бракує зрошення, в першу чергу. У нас випадає недостатньо опадів. У Франції, для прикладу, середній розмір господарства – 160 гектарів. Людина, що володіє 160 гектарами, знайде в собі ресурси для того, щоб капіталізувати свою ділянку, провести туди і зрошення, і все, що завгодно. Відповідно, ця людина отримає високий урожай. Але у них є власність на землю. Поки у нас не буде права власності на землю та зрозумілого ринку землі, ніхто особливо вкладатися в землю не буде. Бо коли це оренда, немає ніякого сенсу робити довгострокові інвестиції. Але у нас ще не найгірша ситуація. Ще гірше, думаю, в Аргентині, бо там щороку сільгоспвиробник повинен укладати договір оренди на землю.

Ви – за відкриття ринку землі. Це офіційна позиція Зернової асоціації?

Ми і не намагалися сформувати офіційну позицію асоціації. Серед наших членів є багато іноземних компаній. І мені як президенту асоціації не хотілося б, щоб іноземні компанії розповідали всім, що потрібно зробити з українською землею.

Окресліть роль асоціації для ваших членів. Лобізм?

Наша місія – створення бізнес-умов, які будуть задовольняти членів Асоціації. В першу чергу, це пошук балансу у відносинах між людьми, бізнесом і владою. Серед наших членів – компанії зі світовими іменами і сторічною історією. Тож, ми маємо колосальний досвід і ресурс (юридичний, фінансовий), що може допомогти Україні. Ми щільно працюємо з усіма міністерства для розвитку виробництва зернових, беремо участь в розробці законопроектів, консультуємо уряд. І це дає результати: 20 років тому Україна ледь експортувала 1,5 млн тонн зернових, сьогодні – цей показник 47 млн тонн.

Якщо говорити про міжнародну арену, то, наприклад, три місяці тому ми сталим членами IGTC (International Grain Trade Coalition – Міжнародна зернова торговельна коаліція. – «Главком»). Це коаліція всіх асоціацій з усього світу експортерів зерна. Вона збирає проблеми, які є у кожної країни і виносить їх до Світової організації торгівлі. Може і напряму звертатися до країни, яка ставить якісь торговельні бар’єри.

Вона може вирішити і питання України із фумігацією зерна при експорті в Індію?

Вона може звернутись до країни, так. Наступне засідання IGTC відбудеться 15 листопада у Вашингтоні. І ми якраз зараз готуємо всі документи, щоб Україна могла через IGTC звернутись до індійського уряду. При цьому нам потрібно мати союзників. В союзники ми запрошуємо Канаду, яка теж знаходиться в північній півкулі і для неї ринок Індії теж цікавий. Ми запрошуємо Європейський Союз.

До того. як ви посіли місце президента Української зернової асоціації, ходили чутки, що цю посаду може обійняти якийсь іноземний менеджер…

І я навіть сам пропонував кількох іноземців. На той момент я був головою зернового комітету в Європейські бізнес асоціації і не планував ставати президентом УЗА. Та ця посада виборча, і коли попередній президент (Володимир Клименко. – «Главком») запропонував мою кандидатуру на це місце, мене обрали. І я цим маю пишатися.

Кого пропонували ви? Хто ще був в числі кандидатів на цю посаду?

Я б не хотів про це говорити. Але ми розглядали і іноземців, і тих людей, які сьогодні перебувають на високих державних посадах.

http://glavcom.ua