Зв'язатися з нами
Search
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in excerpt
Search in comments
Filter by Custom Post Type

/ Реєстрація

ВЕТЕРАНИ СИСТЕМИ ХЛІБОПРОДУКТІВ

Назад до думок експертів

Напередодні Дня Незалежності України доброю традицією стали зустрічі ветеранів системи хлібопродуктів — Міністерства хлібопродуктів УРСР та підпорядкованих йому підприємств, а також суміжних відомств.

Найкраще зрозуміти, що таке система хлібопродуктів і наскільки важливою вона була для держави, допоможуть слова світлої пам’яті Миколи Прокоповича Компанця — очільника цього відомства з 1988 року: «Наше міністерство об’єднувало близько двох тисяч підприємств: 565 комбінатів хлібопродуктів, тобто — елеваторів, 156 млинів, близько 1200 хлібопекарень, 18 макаронних фабрик, три кукурудзокалібрувальних заводи, комбікормові потужності, насіннєву галузь. Між іншим, за значущістю, валовою продукцією та основними засобами Міністерство хлібопродуктів УРСР посідало четверте місце у народногосподарському комплексі, поступаючись лише Держагропрому, Міністерству легкої промисловості і Міністерству енергетики та електрифікації Української РСР».

Нинішня зустріч розпочалася зі вшанування пам’яті Миколи Компанця. Він докладав багато зусиль для організації саме таких зустрічей, що є чимось середнім між робочими нарадами, зібранням однодумців, друзів і колег.

Ветерани і фахівці галузі з теплотою і повагою згадують про систему хлібопродуктів. «Фактично, це зібрання людей, які збудували в Україні все, що пов’язано з зерновою і хлібопекарною промисловістю, — зазначає Володимир Георгійович Клименко, заступник генерального директора по взаємодії з органами влади ТОВ СП «НІБУЛОН», який багато років присвятив галузі. — Якщо подивитися на нинішню зернову інфраструктуру України, то на 90% вона складається з того, що збудували ці люди».

З 1981 року Володимир Клименко працював у системі хлібопродуктів керівником групи, згодом став заступником начальника республіканського інформаційно-обчислювального центру Міністерства хлібопродуктів УРСР. Цей обчислювальний центр на той час був одним із найпотужніших (поступався лише центру Інституті кібернетики академії наук УРСР). У ньому працювало близько 400 фахівців, щодня на його потужностях обраховували рецепти комбікормів для комбікормових заводів у підпорядкуванні Мінхлібопродуктів. Справа це була складна, адже рецепт потрібно було прорахувати з огляду на кілька факторів: поживність для тварин чи птиці, наявність сировини на підприємстві, відповідність держстандарту. Дефіцитні для підприємства компоненти зводилися у рецепті до мінімуму, водночас за рахунок інших компонентів доводили корми до збалансованості — і все це щодня для понад сотні комбікормових заводів України.

Іван Миколайович Крижов у системі хлібопродуктів проробив усе життя, а на пенсію пішов з посади начальника Головного управління комбікормів. Нинішні зустрічі, за його словами, мають початком 1996 рік, коли збирали ще ветеранів Другої світової війни, що працювали у системі, яким цікаво було дізнатися про нинішні справи галузі.

Микола Георгійович Перелі, заступник начальника управління економіки, фінансів, цін і контролю віддав системі хлібопродуктів понад 20 років роботи. «З бюджету виділялися кошти на закупівлю до державного ресурсу зерна, — захоплено розповідає він. — Усе ж було настільки правильно організовано — ніхто не мав права продати самовільно зерно без проходження низки інстанцій. Це було гарантією, що державні підприємства і люди будуть забезпечені — одні комбікормами, борошном, інші — хлібом. Ми знали, яке зерно знаходиться у ресурсі — чи продовольче воно, чи фуражне, знали розподіл по культурам. Керувалися у роботі щоквартальними розпорядженнями Кабміну — скільки має піти на борошно, на крупи, на комбікорми».

Учасники жартують, що дату зустрічей обрано не випадково, адже пенсіонери-дачники мають у цей час менше клопотів на городі. Тамара Іванівна Хмілевська зараз має інший клопіт — на роботі у ДП «Держреєстри України». А свою роботу у системі хлібопродуктів розпочала 1960 року у Київмлині, згодом у Київському обласному управлінні хлібопродуктів, з 1995 року працювала заступником генерального директора на дочірньому підприємстві ДП ДАК «Хліб України», з 2003-го — в.о. генерального директора.

«Робота була цікавою, — згадує вона. — Обласному управлінню було підпорядковано всі 24 підприємства Київської області, ми займалися забезпеченням їхньої матеріально-технічної бази, заготівлею хліба, переоснащенням цих підприємств, будівництвом нових. Так, було збудовано Калитянський експериментальний комбікормовий завод, Бориспільський експериментальний комбікормовий завод, Миронівський елеватор тощо.

Система працювала дуже злагоджено, підприємства розвивалися, майже на кожному було підсобне господарство, на Сквирському комбінаті хлібопродуктів навіть вирощували в теплицях лимони і виноград, апельсини. Дуже розгалуженою була соціальна інфраструктура — оздоровниці, санаторії, бази відпочинку тощо».

Після приватизації цих підприємств постало питання щодо їхньої стабільної роботи у нових умовах, тож обласна структура ДП ДАК «Хліб України», на яку перетворилося управління, надавала інформаційні послуги своїм колишнім підприємствам — по оплаті праці, якості зерна, трудовому законодавству, колективним договорам, по керівництву підприємством хлібопродуктів у цілому.

Михайло Петрович Онофрійчук працював директором Христинівського заводу комбікормів і крупів з 1988 по 2002 рік. Потужність заводу становила 500 тонн на добу розсипних комбікормів і 250 тонн на добу гранульованих.

«Ми забезпечували в основному птахопром — на це йшло до 70% продукції заводу. Інше спрямовувалося на свинарство і рибну галузь. Коли завод працював на повну потужність, у нас іноді не було навіть часу на технічне обслуговування обладнання. Так, випускали 160-180 тис. тонн комбікормів на рік. Коли птахівництво перестало отримувати підтримку держави, а до країни масово хлинули «ніжки Буша», щоб зберегти виробництво завод об’єднався з Острожанською і Васильківською птахофабриками, втім і це не допомогло. Навіть за невеличкої рентабельності ми могли брати близько 3 гривень за кілограм птиці, а «ніжки Буша» з армійських запасів США при цьому продавали 2 грн/кг», — розповідає він.

Усе це призвело до того, що нові «ефективні власники» порізали вщент все обладнання на заводі, який забезпечував роботою 480 осіб.

«У нас же стільки переробних підприємств, — нарікає Михайло Онофрійчук. — А ми експортуємо сировину, при тому, що переробка — це і надходження до держбюджету, і робочі місця, і вища ціна».

У цьому сенсі система хлібопродуктів як централізоване управління галуззю була фактором зростання виробництва і економіки в цілому.

«Це був практично центр координації, — продовжує він. — Усі підприємства, які були підпорядковані міністерству, керувалися ним через обласні управління, були взаємопов’язані. Проводилася централізована наукова і технічна політика, реконструкція і вдосконалення виробництва. Ми бували за кордоном, вивчали їхній досвід, тож наші методи переробки на той час не відставали від світових: якщо у США на кілограм приросту птиці витрачалося 4,7-4,9 кг комбікормів, то у нас було 5,2-5,6 кг, що не набагато більше».

http://www.agroprofi.com.ua

Інші думки

Зв'язатися з нами

© Асоціація
виробників, переробників та експортерів зерна
, 1997-2018.
При цитуванні і використанні будь-яких
матеріалів посилання на Українську зернову
асоціацію обов'язкове. При використанні в
інтернет обов'язкове так само гіперпосилання
на http://uga.ua Розробка сайту