Зв'язатися з нами
Search
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in excerpt
Search in comments
Filter by Custom Post Type

/ Реєстрація

Про підводні камені контролю за якістю агропродукції від поля до імпортера – Седик

Назад до думок експертів

В умовах зростаючої конкуренції основне завдання України як експортера полягає в тому, щоб максимально закріпитися на основних ринках збуту та продовжувати збільшувати свою присутність на малоосвоєних. При цьому для того, щоб просто утримати свої позиції, необхідно якісно еволюціонувати та створювати продукт, виходячи з вимог цих ринків. Відповідно, необхідно виводити на новий рівень дотримання стандартів і вимог країн-імпортерів, контроль за якістю продукції на всіх етапах її виробництва та супровід продукції від поля до імпортера. Причому найбільш важливим у даному контексті є системність і цілісність підходів, а також забезпечення єдиних правил для всіх учасників українського аграрного ринку.

Про підводні камені, які заважають Україні експортувати більш якісну агропродукцію, а головне – про способи вирішення ситуації в інтерв’ю ІА «АПК-Інформ» із Владиславом Седиком, першим заступником голови Держпродспоживслужби України.

– Владиславе, ще раз вітаємо Вас із новою посадою та бажаємо успіхів у такій непростій справі! На Вашу думку, що на сьогоднішній день заважає Україні експортувати більш якісну агропродукцію? Які цілі та завдання перед собою ставите?

– На сьогоднішній день я ставлю перед собою декілька цілей.

Незважаючи на те, що всі знають про карантин рослин, із подібними проблемами всі українські експортери стикаються вже в портах під час процедури відбору проб із метою контролю стану вантажу, що знаходиться вже безпосередньо в трюмі судна. У такій ситуації вже, по суті, нічого виправити не можна, крім хіба що фумігації проти шкідників. Для того щоб змінити таку систему, необхідно змістити пріоритети та види контролю туди, де ми можемо на щось вплинути.

Карантин рослин – це всього лише частина їхнього захисту. Отже, для того щоб експортувати якісний і відповідний вимогам країн-імпортерів продукт, розпочинати контроль потрібно з поля, з технології вирощування, з насіння. Ось тоді ми можемо щось глобально контролювати й еволюційно змінити в якісний бік. Для злагодженої роботи ключову увагу має бути спрямовано на сільгоспвиробників.

Крім того, цього року на нас поклали такий новий вид контролю (точніше, давно забутий старий), як зобов’язання забезпечити контроль за якістю зерна. Раніше контроль за елеваторами та тим, що там відбувається, практично був відсутній.

У моєму розумінні все-таки ми повинні розпочинати з насіння та поля. Саме на цьому етапі ми можемо проводити якісь реформи, спрямовані на виробництво більш якісного та експортно-орієнтованого продукту.

– Цю функцію має на себе взяти держава? Чи буде це правильним і ефективним?

– Виходячи з мого досвіду, я розумію, що контроль з боку держави не повинен бути присутнім скрізь і зовсім не обов’язковий тоталітарний контроль. У багатьох сферах управління держава просто має зробити зведення якихось єдиних правил, за якими повинні працювати всі. У нас зараз європейська модель контролю – це критерії ризику. Тобто кожен вид діяльності перевіряється з певною встановленою законом періодичністю, яка розраховується за певними коефіцієнтами, і виходячи з яких є кілька груп, що встановлюють кратність перевірок. Відповідно, перша група, наприклад, перевіряється раз на рік, друга – раз на два роки, третя – раз на три роки, але тут все варіюється в залежності від сфери діяльності. Така система контролю не тиснутиме на бізнес, але в той самий час на ринку з’являться чіткі правила та розуміння роботи.

Крім того, є проблема, що полягає в прийманні зерна в Україні за ДСТУ, в той час як європейська модель закликає до того, що всі стандарти мають стати добровільними. По суті, це абсолютно правильно, але ми повинні розуміти, добровільно означає не обов’язково. Відповідно, перед нами стоїть завдання в тому, щоб на законодавчому рівні скласти список мінімальних вимог до складів, елеваторів і безпосередньо зерна, до того, як іде його накопичення, а також прописати, які процедури й обробки воно має пройти і т.д. Поточна система контролю за якістю агропродукції, на жаль, повністю деградувала та зжила себе. Зараз все це потрібно відтворювати заново, тому що все, що зараз прописано в стандартах, буквально за 2 роки стане добровільним (читай – необов’язковим). Тому для забезпечення безперебійної роботи ринку та його якісного розвитку до цього моменту ми повинні мати готову нормативну базу.

– Хто має доносити цю інформацію до учасників ринку?

– Насправді самі учасники українського агробізнесу усвідомлюють необхідність цього і самі звертаються з деякими ініціативами. Як приклад можна навести ситуацію з інструкцією №661 «Про затвердження Інструкції ведення кількісно-якісного обліку зерна та продуктів його переробки на зернових складах і зернопереробних підприємствах», яку всі дружно просили усунути через відсутність у ній дозволу на змішування зерна. Однак, коли її ліквідували, всі чітко усвідомили, що ринок залишився без регулювання і на ньому панує якийсь хаос. У результаті ми спостерігали, як практично всі елеватори та склади самі ввели дані процедури і нормативні форми документів у свої внутрішні правила та інструкції. І ось після декількох років ринок вимагає повернути цю інструкцію, тому що він не може існувати в умовах, коли у кожного свої правила і немає уніфікованих підходів до обліку зерна та базових вимог.

Бізнесу потрібне зведення єдиних правил, за якими він працюватиме.

Держава може затвердити форми актів обліку зерна, за якими працювали б усі учасники ринку. Має бути розуміння алгоритму дій і того, що всі суб’єкти проходять одну і ту саму певну процедуру для отримання тієї чи іншої документації. Така система вже повноцінно працюватиме, навіть без будь-якого додаткового контролю та держрегулювання.

– Всі знають, що українські ГОСТи давно застаріли, але нічого кардинально не змінюється, і вони, як і раніше, вимагають гармонізації із загальноприйнятими стандартами та нормами, в тому числі ЄС. Невеликі зрушення були в 2019 році, коли оновили стандарт щодо пшениці, який, однак, виявився досить сирим і вимагав доопрацювання. Чи було враховано побажання ринку?

– На жаль, кардинально нічого не змінилося. Я поділяю думку прихильників того, що оскільки 70% агропродукції в Україні є експортно-орієнтованою, то не потрібно винаходити нічого нового і необхідно переходити на міжнародні стандарти.

З іншого боку, мені зрозуміла паніка представників внутрішніх елеваторів України. Адже технологія елеваторного бізнесу розвивається, але через відсутність якогось стимулу ми досі працюємо за «совкових» умов. Наприклад, мене завжди вражало те, що в ХХІ столітті заспореність грибами продовжують встановлювати візуально, але ж це у нас на всіх елеваторах відбувається. Як за наявності сучасної техніки сажку від альтернарії можна продовжувати розрізняти візуально?

Система елеваторів має стимулювати фермерів виробляти більш якісний продукт. До тих пір, поки елеваторники говоритимуть фермерам, що вони візуально щось встановили, це не стимул, а просто слова. Щось змінити в даній ситуації може лише наявність на елеваторі акредитованої лабораторії, яка встановлюватиме параметри якості та привласнюватиме клас зерна. Все це впливатиме на ціноутворення та мотивацію аграріїв. Саме на це держава має звернути максимальну увагу.

На даний момент інструмент ціноутворення знаходиться в руках організацій, які далеко не завжди відповідають хоч якимось вимогам і дотримуються необхідних правил. І це має контролювати держава та Держспоживслужба.

Крім того, необхідно провести роботу з аграріями, оскільки на українському зерновому ринку не працюють правила, які працюють у всьому світі, коли умови диктує споживач. У нас чомусь досі працює правило «що виростив, те й продав». При цьому вимоги країн-імпортерів посилюються, а для ефективної боротьби із сажкою, амброзією та іншими карантинними організмами розпочинати потрібно з полів.

– Поточна ситуація з тим, що ряд якісних показників на елеваторах визначається «на око, на нюх», – це небажання інвестувати в поліпшення сервісу? Або ж це можна розцінювати як спосіб заниження ціни при прийманні агропродукції?

– Бізнес ніколи не хоче вкладати багато грошей в те, чого від нього не вимагають, а лабораторії – це дороге обладнання, до того ж потрібні фахівці, яких не так багато на ринку. В цьому і полягає певна проблематика.

Проте, лабораторія має бути лабораторією, а не організацією, яка імітує якусь діяльність, а за фактом навіть не може прокоментувати та нормативно обґрунтувати, що вона робить, спираючись на які нормативні документи та на якому обладнанні, ну, і в цілому підтвердити свою кваліфікацію і можливості. І це ще один пункт, на який держава має звертати особливу увагу.

Тут усе взаємопов’язано, і лише коли у нас працюватимуть якісні лабораторії і, відповідно, буде якісне приймання, тоді у нас буде стимул розвиватися і з’явиться гарантія того, що документи та сертифікати несуть якесь смислове навантаження, а не просто папірці.

В ідеалі ми повинні прийти до такої системи контролю, де перший етап перевірки полягає в безпосередній роботі із сільгоспвиробником і проводиться на насінні та в полях. Тут одразу зазначу, що вже найближчим часом контроль за якістю насіння в Україні має запрацювати, я маю на увазі саме в правильній формі, яка забезпечить видимий результат. На другому етапі повинен проводитися контроль якості на елеваторах, і третім, уже фінальним, етапом контролю виступатиме фітосанітарний контроль агропродукції при навантаженні до транспортних засобів. Коли буде налагоджено нормальну роботу за першими двома пунктами, тоді на третьому етапі виникатиме набагато менше проблем. Такий підхід може якісно змінити роботу всього ринку, і він є прийнятним не лише для зерновиків, але і для тих, хто займається фруктами й овочами.

– Якщо провести аналогію з такими сусідніми країнами, як Росія та Румунія, у них уже немає подібної проблематики?

– У кожній країні свої особливості, але, тим не менш, досвід один і той самий. Якщо коротко, то Україна зараз є яскравим прикладом того, до чого призводить дерегуляція, причому «з широко закритими очима». Те, що це далеко не завжди добре, зараз усвідомили всі учасники українського агробізнесу та сама держава, для якої багато речей стали просто-напросто «невидимими» і, відповідно, нерегульованими. Наприклад, якщо держава не контролює роботу елеваторів і тепер там достатньо впровадити систему НАССР, то тепер держава і не розуміє, що там відбувається.

Тому зараз необхідно не вирішувати питання точково, а поглянути на всю цю проблематику на ринку зверху і в цілому та вирішувати питання за всім ланцюгом «поле-порт».

У нас є конвенція, що встановлює базові правила щодо процедур, які повинні відбуватися всередині країни. Так, у нас є чітке розуміння про те, що таке фітосанітарні заходи, як і ким вони виконуються тощо. Немає потреби заново винаходити велосипед. Беруться базові принципи, за якими працює весь світ, і адаптуються до внутрішніх умов. Просто в Україні вони або видозмінені до такої міри, що вже несуть якийсь формальний характер, або ж зарегульовані до того, що перестали відображати реальну картину того, що відбувається або відповідати їй.

– З нашої бесіди випливає, що проблем у галузі більш ніж предостатньо… Які реформи заплановано в Держспоживслужбі з метою врегулювання ситуації або поліпшення якості операцій із контролю якості?

 У нас намічається якісна реформа з цифровізації Держспоживслужби. Наші попередники її розпочали, а ми надаємо їй уже більш цивілізованого вигляду і в короткостроковій перспективі плануємо запустити. Перше, що ми вирішили, – оцифрувати наші фітосанітарні лабораторії. У кожній лабораторії буде встановлено програму LIMS. Ця програма дозволить позбавитися паперів. Зразок, що надходить до лабораторії, кодується, досліджується як зашифрований і знеособлений. Тобто у нас з’являється можливість контролю якості лабораторій. Більш того, ця програма дозволить нам акумулювати інформацію, і як державний орган ми зможемо бачити, що і де відбувається, контролювати термін видачі документів і проведення всіх сервісних процедур у режимі реального часу. Даний етап оцифрування несе в собі мету і поліпшення сервісу, і антикорупційної діяльності, в чому нам допомагатиме система знеособлення та визначення відповідальності. Більше того, ми продовжуємо процес уповноваження приватних лабораторій. Бажаючі компанії зможуть подати документи, і якщо після розгляду з ними все в порядку, то ми їх уповноважуємо. Це означає, що лабораторії отримують доступ до програми оцифрування і функціонують уже в нашій загальній системі. До того ж нам вигідно, щоб до нас долучалися приватні лабораторії, оскільки стандарти їхньої роботи вищі. Впускаючи їх у нашу систему, ми створюємо якісну конкуренцію державним лабораторіями. У них буде стимул залучити клієнта, підвищуючи якість. Нас, із точки зору держави, це ідеально влаштовує.

Друга частина оцифрування – це інспекторська програма PHIS, до якої внесено інспекторські шаблони, всі реєстри, процедури та методи. До цього софту прив’язано платіжну систему. Експортер реєструється в особистому кабінеті, припустимо, вносить на депозитний рахунок 10000 грн, з якого в майбутньому зніматиметься вартість процедури, на яку він залишить заявку. І немає необхідності кудись бігти і щось везти. За кожною територією буде закріплено відповідального інспектора, йому одразу приходитиме повідомлення про залишену заявку, в якій зазначено, яке судно, який вантаж і де він знаходиться. Інспектор відбирає зразок, заповнює акт і після закінчення цієї процедури за нашим софтом відправляє інформацію вже до програми LIMS.

Експортеру необхідно лише привезти зразок до лабораторії, а вся інформація про нього вже у них є. Тобто ми отримуємо оцифрування даних, зменшення ймовірності людського фактору та збільшення швидкості прийняття рішення.

– Наскільки я розумію, все це спрямовано на скорочення часових витрат і числа підроблених сертифікатів, чи не так?

– Саме так. До того ж коли у нас буде проведено оцифрування і в лабораторії, і в інспекції, можливість видавати електронні сертифікати, які набирають популярності в усьому світі, – це лише питання часу, згенерувати його можна буде за допомогою декількох кліків. Оскільки видавати електронні сертифікати, до яких усі супутні документи пишуться на папері, – не зовсім правильно. Дані заходи також мінімізують імовірність підробки сертифікатів. Існування даних програм дозволить нам вести реєстри документів, оскільки зараз, якщо є сумнів щодо якогось документа, ми, на жаль, повинні робити запит на область, а ті, в свою чергу, з’ясовують з інспектором, який видавав цей сертифікат, його справжність. Якщо такий сертифікат не існував, вони готують нам відповідь, а ми тоді вже пишемо відповідь запитуючій стороні. Існування ж реєстру виданих сертифікатів дозволить зайти та за номером подивитися, чи існує такий документ. По-перше, це можливість провести самоконтроль, по-друге, це на порядок зменшить кількість «розумників», які торгують липовими документами. Тобто в усьому цьому я бачу лише плюси.

– Чи все так гладенько із впровадженням даної системи, або проблеми все ж є?

– Є, звичайно, проблеми. У моєму розумінні, кожен фітосанітарний інспектор – людина мобільний, яка не сидить у кабінеті, а бігає полями з планшетом. Але у нас є стримуючий фактор – недофінансування. Незважаючи на це, ми вважаємо, що взяли правильний курс, і я вірю, що завдяки йому за рік ми вже побачимо результати.

Запуск програмного забезпечення в лабораторіях і початок уповноваження приватних лабораторій – це питання 3-4 місяців, у короткостроковій перспективі вже буде відомо назви акредитованих компаній. Уже розроблено поетапний графік підключення областей. Вони будуть підключатися по черзі з проміжком у кілька днів.

Бесідувала Анна Танська https://www.apk-inform.com

Інші думки

Зв'язатися з нами

© Асоціація
виробників, переробників та експортерів зерна
, 1997-2021.
При цитуванні і використанні будь-яких
матеріалів посилання на Українську зернову
асоціацію обов'язкове. При використанні в
інтернет обов'язкове так само гіперпосилання
на http://uga.ua Розробка сайту