Зв'язатися з нами
Search
Exact matches only
Search in title
Search in content
Search in excerpt
Search in comments
Filter by Custom Post Type

/ Реєстрація

Оновлена внутрішня агрополітика та розширення експортної стратегії – умова виживання агросектору

Назад до думок експертів

За результатами 2019 року в Україні актуалізується питання ефективності експортної стратегії аграріїв та аграрної політики в цілому. Це викликане низкою факторів, серед яких варто акцентувати увагу на економічній ефективності аграрного бізнесу, котра склалася внаслідок стрімкої девальвації національної валюти, спадних тенденцій цін на сировинних ринках, торгівельних протистоянь глобальних гравців, таких, як Китай, США, Європейський Союз, Індія, Іран, Туреччина, Росія тощо, нових зовнішніх шоків, як «коронавірус», але не варто недооцінювати такий фактор, як наявність та ефективність внутрішньої політики щодо розвитку агропромислового комплексу України.

Наведу декілька економічних аргументів як обґрунтування необхідності даного короткого аналізу. Майже 45% ВВП України формується за рахунок експорту продукції та послуг усіх секторів економіки, з яких близько 43-46% становив аграрний експорт за останні чотири роки. У структурі ВВП частка сільського господарства та харчової промисловості, разом з їхніми «тіньовими» складовими, може сягати 25%. Близько 28-30% валютних надходжень в економіку України формує АПК. Майже для 17% зайнятих в економіці України робочі місця створені аграріями. Аграрний сектор є одним із лідерів у залученні інвестицій та сплати податків до місцевих і державного бюджету.

Як можна коротко охарактеризувати 2019 рік і попередні роки з точки зору реалізації принаймні якоїсь політики?

За даними МЕРТ, частка українського експорту у світовій торгівлі становить 0,15-02%, лише близько 3% у структурі ВВП України – продукти всіх галузей, що використовують високі та середньовисокі технології, у структурі експорту з України товари з використанням високих технологій становлять близько 15%. Якщо говорити про світову торгівлю аграрною продукцією, у порівнянні з Україною можемо спостерігати різко контрастну картину – світ експортує 38% переробленої продукції проти 62% непереробленої. Україна – 8% переробленої і 92% непереробленої аграрної продукції (за даними FAO). У світі за останні роки  вимальовуються декілька великих споживацьких ринків із перспективою зростання попиту на продукти харчування. Серед ключових, які потенційно цікаві для України, з точки зору задоволення попиту нашим аграрним сектором можемо виділити Китай, Індію (пшениця, кукурудза, цукор, овочі, олія, молочна продукція), країни Південної Азії (кукурудза, цукор, рослинні білки, м’ясо), Північну Африку (пшениця, цукор, рослинні білки, м’ясо), країни Африканського Союзу (пшениця, цукор, овочі, рослинні жири, м’ясо ). За останні три роки Україна стала лідером за темпами підписання угод про вільну торгівлю з низкою країн. Так вийшло, та чи це була продумана політика? Тут варто пам’ятати, що такі угоди не лише гарантують доступ нашим виробникам на зовнішні ринки, а й змушують відкривати свої ринки. Такі кроки мають бути виважені й аргументовані економічними розрахунками. Сьогодні регіональна структура аграрного експорту має наступний вигляд: ЄС – близько 25%, Азія та Південна Азія – близько 35%, Близький Схід – 15-17%, Африканський континент – близько 15%. За останній рік темпи приросту експорту в країни Азії вищі порівняно з країнами ЄС. Політика держави повинна балансувати потенціал розвитку експортера із світовими потребами, базуючись на принципах сталості.

Аграріям поки що вдається забезпечувати соціальну стабільність у країні, формуючи левову частку продуктів харчування вітчизняного виробництва. Водночас варто наголосити на деяких вкрай негативних тенденціях за останні квартали в деяких сегментах ринку. Зокрема, у сегменті виробництва молока та молочної продукції, м’яса та м’ясної продукції, риби (зверніть увагу, це все протеїни тваринного походження). Скажімо, поголів’я корів у листопаді та грудні 2019 року скорочувалося з темпами майже 6%. Скорочується і поголів’я свиней. Часто можемо спостерігати неконкурентну ціну на вітчизняну продукцію, порівняно з імпортом, на полицях наших магазинів.

Нерідко прийняті владою рішення не сприяли розвитку окремих сегментів виробництва аграрної продукції, як, наприклад, «соєві правки». Прямо чи опосередковано, але це рішення призвело до скорочення посівних площ під соєю за останні півтора року на 400 тис. га. А давайте поставимо собі запитання: якою культурою аграрії змушені замінити сою? Концентрація якої культури більш прийнятна для сівозміни конкретного підприємства? І найголовніше, а хто заробив на цьому рішенні? Це також було у рамках політики? Справедливості заради, варто відзначити, що соєві правки відмінені – це щодо питання сталості політики…

Завершити цю частину хочу позитивними результатами важкої праці тисяч аграріїв: ми зібрали рекордні урожаї зернових та олійних культур за два останні роки, Україна в п’ятірці найбільших експортерів до ЄС після США, Китаю, залишивши після себе Бразилію та Аргентину. Мабуть не завдяки, а всупереч ми стали найбільшим виробником соєвих бобів у Європі, ми в трійці світових лідерів по виробництву окремих ягід, горіхів, і перелік можна продовжувати …   

Чи повинні бути зміни у політиці та секторальних стратегіях?

На жаль, аграрії втратили власну інституцію щодо стратегування, розробки політики та управління її реалізацією – Міністерство аграрної політики та продовольства. Я не наполягаю що саме цей фактор є головним у наростанні негативних ефектів розвитку комплексу, але простежується певна кореляція й розгортання низки негативних тенденцій.

Як пропозицію хотілося би зазначити про невідкладність повернути у склад КМ України й уряду Міністерство АПК, ба, навіть ввести функцію віце-прем’єр-міністра з питань розвитку сільських територій та аграрного бізнесу. Вважаю і наполягаю на тому, що лише в такому дизайні органу стратегування можна ефективно вирішувати складний комплекс проблем і завдань щодо розвитку АПК України.

Оцінювати ефективність політики, якої немає, досить складно. Спробуємо проаналізувати окремі складові, які разом могли би формувати політику. Завершення земельної реформи, котра затягнулася майже на 30 років. Запропонований сценарій ринку землі Комітетом ВР та МЕРТ не сприймається значною частиною самих аграріїв та населенням України. Це викликало масові мирні протести по всій території країни. Половиною обласних рад прийнято рішення щодо негативної оцінки такого розвитку. Це, до речі, один із факторів, який сьогодні негативно впливає на сталість інвестиційної політики в галузях АПК.

Система державних дотацій знову зазнала змін, хоч ми багато разів наголошували на сталості у підходах щодо її реалізації. Відмінено рішення щодо 1% від аграрного ВВП за попередній рік як базової суми для державної підтримки, змінено і склад програм підтримки. Є питання щодо оподаткування виробництва аграрної продукції, зокрема обкладення податком на додану вартість та проблем із його адмініструванням. Невизначеною залишається і політика щодо інституційної структури аграрного виробництва. Хто у нас що виробив? Кому і як будемо допомагати? Кого ми вважаємо малим, а кого середнім виробником? Яка допомога потрібна великим вертикально інтегрованим, агропромисловим формуванням, а яка – сімейним фермам. Може, варто все ж сформулювати чіткі критерії диференціації всіх виробників і розробити для них підходи підтримки? Тоді не будуть в одній черзі за дотаціями й агрохолдинги, і мікропідприємства, там вони не можуть бути рівними.    

Сталість політики – це її здатність до відтворення та самомасштабування. Іншими словами, якщо політика була ефективна в попередні періоди, тоді вона створила підґрунтя для її продовження й удосконалення в окремих складових, або розширення щодо нових реалій. Чи маємо ми підстави говорити про можливості відтворення такої політики, як системи заходів, що привела до нарощування рівня життя селянина й аграрія, до капіталізації аграрних підприємств, до збільшення прямих іноземних інвестицій у галузь, до зростання середньої реальної заробітної плати у галузі, до зменшення тіньової частки виробництва, до зростання сплачених податків, до зниження тиску на довкілля… Очевидно, ні! А хто сьогодні працює над політикою?

Важливим елементом політики сучасної  європейської країни є зовнішньоекономічна діяльність та експортна стратегія. Україна посіла низку ТОП-позицій на світових ринках аграрної продукції за останнє 10-річчя. Скажімо, за 2019 рік у вартісних показниках ми посіли 1-ше місце у світі з експорту соняшникової олії та соняшникового шроту, 2-ге місце по ріпаку, 4-те – по кукурудзі, ячменю та житу, 5-те – по пшениці, 6-те – по соєвих бобах. Результат в цілому позитивний, але потрібно аналізувати структуру експорту на предмет частки сировини та переробленої продукції, частку продукції рослинного та тваринного походження, а також за напрямами і країнами, до яких ми експортуємо. Це важливо з огляду на перспективи розвитку виробництва певної продукції в Україні.

Експортний фокус – ставка на 5-ть центрів

Говорячи про країни-імпортери нашої аграрної продукції, ми повинні враховувати декілька аспектів, які визначають економічну ефективність сьогодні та перспективи розширення експорту. Серед ключових експортних ринків для України залишається ринок країн ЄС, але потрібно усвідомлювати, в чому полягають переваги даного ринку та які додаткові можливості нам відкриває європейська спільнота. Очевидно, що це найбагатший сконцентрований ринок зі зручними логістичними можливостями, але для більшості наших продуктів це «плоскі» ринки, на яких не виникають значні додаткові ніші. Крім того, згідно з Угодою про асоціацію України та ЄС, ми маємо квоти та мита на більш як 30 продуктових лінійок. У повному обсязі ми вичерпували квоти лише за 12 лінійками. Черговий перегляд квот передбачено у 2021 році, до якого потрібно ретельно готувати переговорну позицію. Важливо відзначити перманентне і постійне нарощування вимог щодо безпечності, якості продукції на європейських ринках, а також цілої низки нових додаткових вимог щодо «озеленення технологій», поводження із отрутохімікатами, пакування продукції, добробут сільськогосподарських тварин та птиці, простежуваність процесів виробництва продукції та її походження, контроль за тиском на навколишнє середовище у процесі виробництва аграрної продукції тощо. З одного боку такий рівень стандартів і вимог відкриває двері на безліч інших ринків, зокрема й не європейських, а з іншого боку їхнє досягнення й дотримання потребує додаткових інвестицій, часу та адаптації технологічних ланцюгів.

Надзвичайно перспективними ринками для українських аграріїв є азійські ринки. Україна повільно, але впевнено виходить зі своєю аграрною продукцією на ці ринки, йдеться передусім про Китай, Індію, Індонезію, В’єтнам. Названі ринки характеризуються іншою логістикою порівняно із ЄС, а також низкою специфічних вимог, властивих окремій країні. Одна із переваг цих ринків – їхня перспективність щодо розширення за певних економічних та геополітичних умов.

Традиційними для українських аграріїв є ринки Близького Сходу та арабського світу. Як уже зазначалося вище, ми реалізуємо сюди близько 17% свого експорту. Важливим чинником для розширення можливостей закріплення на цих ринках може стати більш тісна співпраця між Україною та Туреччиною. За останні тижні Турецька республіка вкотре демонструє свою готовність до поглиблення співпраці та підготовки до підписання Угоди про вільну торгівлю. Можемо припустити, що наші турецькі колеги уже мають переговорну позицію. А ми маємо?

Важливим і великим ринком для аграрної продукції є ринок країн Африканського континенту, зокрема Північної Африки. Це один із головних трендових напрямів зростання інвестиційної привабливості та формування нових продовольчих ніш.

Названі вище напрямки, а також інші окремі ринки повинні стати альтернативою для традиційного великого ринку Росії, хоча нещодавно з’явилася інформація про призначення торговельного представника в Україні,  вперше із 2012 року… Це також певний сигнал.

Хотілося б вірити, що ми все ж зможемо сформувати зрозумілу, перспективну стратегію розвитку аграрного  сектору економіки України, та реалізуємо її в межах гармонійної загальної державної політики.

Інші думки

Зв'язатися з нами

© Асоціація
виробників, переробників та експортерів зерна
, 1997-2018.
При цитуванні і використанні будь-яких
матеріалів посилання на Українську зернову
асоціацію обов'язкове. При використанні в
інтернет обов'язкове так само гіперпосилання
на http://uga.ua Розробка сайту